Як стягнути аліменти?

Питання аліментів на дитину пов’язано з питанням її належного утримання.

Важливою у даному випадку є позиція, яка викладена у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 642/80/18, де було зазначено, що згідно з статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Детальніше за наступним посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/89872442 

Також, додатково, важливою є позиція, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц, де було вказано, що за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. Детальніше за наступним посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/84694357 

Таким чином, законодавство України виходить із того, що утримання дитини є однаковим обов’язком обох батьків незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі, чи проживають разом. Якщо один із батьків не бере добровільної участі у забезпеченні потреб дитини, інший має право вимагати сплати аліментів у встановленому законом порядку. При цьому стягнення аліментів спрямоване не на покарання платника, а насамперед на захист прав та інтересів дитини, забезпечення належних умов для її життя, розвитку, навчання та виховання. Саме тому закон передбачає як можливість добровільного врегулювання питання між батьками, так і судовий механізм захисту прав дитини у випадку виникнення спору.

Питання про те, скільки можна стягнути аліментів на дитину, є одним із найпоширеніших серед батьків після розлучення або припинення спільного проживання. Водночас розмір аліментів в Україні не є однаковим для всіх випадків, оскільки залежить від потреб дитини, матеріального становища батьків, наявності інших дітей та багатьох інших обставин. Наприклад, якщо один із батьків офіційно отримує невеликий дохід, але фактично володіє дорогим майном або здійснює значні витрати, суд може врахувати ці обставини під час визначення розміру аліментів на дитину. Саме тому закон передбачає індивідуальний підхід до кожної справи, щоб забезпечити належне утримання дитини, захистити її права та визначити справедливий розрахунок аліментів. Для цього суд враховує критерії, встановлені законодавством, а також може визначити як аліменти у частці від доходу, так і аліменти у твердій грошовій сумі залежно від конкретних обставин справи.

Відповідно до ст.182 Сімейного кодексу України (далі – «СК України»), при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно із ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Важливою у даному випадку є позиція, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 130/1831/17, де було зазначено, що посилання заявника на той факт, що з 2014 року у власності відповідача перебували декілька транспортних засобів, на висновки судів не впливають з огляду на таке. Пунктами 3-1 та 3-2 частини першої статті 182 СК України, крім іншого, передбачено врахування судом при визначенні розміру аліментів наявність у платника аліментів грошових коштів, рухомого та нерухомого майна, а також витрат на їх придбання. Водночас вищевказана норма покладає обов'язок щодо доведення наявності та розміру цих витрат саме на стягувача аліментів. Відповідних відомостей позивачем суду не надано. Детальніше за наступним посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/75473720 

Багато батьків помилково вважають, що якщо аліменти не сплачувалися, то після досягнення дитиною повноліття борг автоматично зникає. Насправді це не так. Закон дозволяє стягнути не лише заборгованість по аліментах, а й у певних випадках пеню за несплату аліментів, яка може суттєво збільшити суму боргу. Наприклад, якщо один із батьків роками ухиляється від виконання рішення суду та не сплачує кошти на утримання дитини, одержувач аліментів має право вимагати погашення всієї заборгованості, а також додаткової фінансової відповідальності за прострочення платежів. Саме тому важливо знати, які наслідки передбачені за несвоєчасну сплату аліментів, як розраховується борг по аліментах, у яких випадках може бути нарахована неустойка (пеня) та які права мають сторони під час стягнення заборгованості.

Відповідно до ст.194 СК України, аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років. Положення частин першої - третьої цієї статті, а також статей 195-197 цього Кодексу застосовуються і до стягнення аліментів іншим особам, які визначені цим Кодексом.

Згідно із ст.195 СК України, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Відповідно до ст.196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження". Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім. У разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину з вини платника такий платник зобов’язаний на вимогу одержувача додаткових витрат сплатити суму заборгованості за додатковими витратами з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми. Платник додаткових витрат вважається таким, що прострочив оплату, якщо він не виконав свій обов’язок щодо оплати додаткових витрат у строк, встановлений рішенням суду або за домовленістю між батьками, а в разі їх відсутності або у разі невстановлення такого строку - після спливу семи днів після пред’явлення відповідної вимоги одержувачем додаткових витрат, який фактично їх оплатив.

Згідно із ст.197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Важливою у цьому випадку є позиція, яка викладена у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 337/3135/17, де було вказано, що апеляційний суд неправильно застосував положення частини другої статті 196 СК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді. Суд першої інстанції, стягуючи з відповідача на користь позивача неустойку (пеню) у розмірі 36 394,56 грн, помилково визначив дійсний розмір заборгованості за аліментами. Так, суд першої інстанції, установивши, що відповідач під час розгляду цієї справи частково погасив утворену заборгованість, виходив із того, що розмір заборгованості зменшився з 40 794,56 грн до 36 394,56 грн. Разом із тим суд першої інстанції не врахував, що сума заборгованості зі сплати аліментів утворилась з вини відповідача, який своєчасно належним чином не виконував свої обов`язки, що тягне відповідальність у вигляді неустойки. Доказів того, що заборгованість за аліментами виникла внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками, матеріали справи не містять, а тому, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 набула право на стягнення з відповідача неустойки, виходячи із розміру заборгованості за аліментами, яка існувала на час звернення до суду з цим позовом. На час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, заборгованість відповідача за аліментами становила 40 794,56 грн, що підтверджується відповідним розрахунком, який складений 01 серпня 2017 року головним державним виконавцем Хортицького відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, на вказане також уваги не звернув та, обчислюючи розмір неустойки, помилково виходив із того, що розмір заборгованості за аліментами становить 36 394,56 грн (відповідач після звернення позивача до суду частково погасив заборгованість). Обчислюючи розмір неустойки, Верховний Суд виходить із розміру заборгованості, який визначений державним виконавцем у розрахунку від 01 серпня 2017 року та існував на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом - 40 794,56 грн. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 183/1433/17 (провадження № 61-24218св18). Відповідно до частини першої статті 196 СК України одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Враховуючи кількість днів прострочення ОСОБА_2 виконання зобов`язання зі сплати аліментів у цій справі, розмір простроченого зобов`язання, суму пені, яка утворилась з огляду на розмір простроченого зобов`язання, а також положення частини другої статті 196 СК України, колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь 40 794,56 грн неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів обґрунтованими. Детальніше з наступним посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93708837 

Багатьох батьків цікавить питання, яка сума аліментів у 2026 році та від чого залежить розмір аліментів на дитину в Україні. Насправді точна сума не є фіксованою, оскільки вона визначається судом з урахуванням прожиткового мінімуму для дитини, віку дитини та фінансового стану батьків. Наприклад, якщо дитині 5 років, то аліменти будуть розраховуватися від одного розміру прожиткового мінімуму, а якщо 10 років — від іншого, більшого показника. У будь-якому випадку закон гарантує мінімальний рівень виплат, щоб дитина мала кошти на харчування, одяг, навчання та розвиток, навіть якщо один із батьків має невисокий дохід або ухиляється від повного фінансового забезпечення.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно із ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», було установлено, що з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років - 2817 гривень та дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень.

Сума аліментів у 2026 році залежить від віку дитини, доходів батьків та інших обставин справи. Водночас закон встановлює мінімальний гарантований розмір виплат. Так, у 2026 році мінімальний гарантований розмір аліментів на дитину до 6 років становить 1408,50 грн на місяць, а мінімальний гарантований розмір аліментів на дитину від 6 до 18 років — 1756 грн на місяць. Якщо матеріальне становище платника дозволяє, суд може присудити більшу суму. Зокрема, мінімальний рекомендований розмір аліментів дорівнює прожитковому мінімуму для дитини відповідного віку та становить 2817 грн для дітей до 6 років і 3512 грн для дітей від 6 до 18 років.

Якщо батько не працює офіційно, це не означає, що він звільняється від обов’язку сплачувати аліменти на дитину — у таких випадках закон все одно передбачає механізм їх нарахування та стягнення. Наприклад, якщо чоловік не має офіційної роботи або приховує доходи, суд може визначити розмір аліментів не від фактичної зарплати, а виходячи із середньої заробітної плати по регіону, щоб захистити інтереси дитини. Це означає, що навіть без офіційного доходу батько не може уникнути фінансового обов’язку: як у випадку, коли особа формально “безробітна”, але фактично має підробітки або інші доходи, аліменти все одно розраховуються за встановленими правилами. Таким чином, система стягнення аліментів, розрахунок аліментів та заборгованість по аліментах працює так, щоб дитина отримувала належне утримання незалежно від того, чи працює платник офіційно.

Відповідно до ч.2 ст.195 СК України, заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.

Важливою у даному випадку є позиція, яка викладена у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 759/1727/16, де було зазначено, що вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційних скарг та законності постанови апеляційного суду Верховний Суд виходить з такого. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100сво18), відступаючи від висновку, викладеного у постанові від 07 травня 2018 року у справі № 640/537/14-ц (провадження № 61-15685св18) зробив висновок про те, що стаття 81 СК України та частина третя статті 181 СК України вказують на необхідність визначення розміру аліментів від частки доходу платника, а не його заробітку. Звуження ж змісту норм закону за допомогою положень підзаконних нормативно-правових актів є неприпустимим. При цьому Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, до поняття «заробіток» включає також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин. Крім того, відповідно до пункту 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, утримання аліментів провадиться із суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів. Разом з тим наведений висновок щодо переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, стосується випадків, коли особа працює та отримує реальний заробіток як дохід, з якого й розраховується розмір аліментів або заборгованості. Проте у цій справі спір виник з приводу розрахунку заборгованості за аліментами платника аліментів, який у період виникнення заборгованості за період із січня 2016 року до серпня 2018 року не працював та реальних доходів (реального заробітку) не отримував. Згідно з частиною другою статті 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Тобто у частині другій статті 195 ЦПК України чітко визначено: заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, при проведенні грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності. Макроекономічні показники розраховуються за допомогою системи національних рахунків як комплексу взаємопов`язаних балансових таблиць, показники яких призначені для визначення розміру доходу, споживання, накопичення і величини капітальних витрат. Середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник обчислюється як середнє арифметичне значення заробітних плат певної групи працівників (наприклад, по підприємству, по галузі, по регіону). Розраховується виходячи із фонду оплати праці працівників (включаючи оплату праці сумісників), премій, винагород за підсумками роботи за рік та одноразових заохочень. Сам розмір середньої заробітної плати як макроекономічний показник, який використовується, у тому числі, і в разі застосування частини другої статті 195 СК України, обраховується органами статистики України на підставі Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713. Інструкція містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об`єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників. Інструкція не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об`єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, тобто для обрахування суми обов`язкових податків та зборів у разі отримання особами реального заробітку (доходу). Стаття 6 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначає, що податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Відповідно до статті 22 ПК України об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку. Отже, за змістом ПК України, об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є реальне майно та реальні дії з отримання доходів, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу. Проте середня заробітна плата для даної місцевості, із якої розраховуються аліменти у разі виникнення заборгованості в особи, яка не працювала, не належить до доходу (прибутку) або його частини, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника реального податкового обов`язку. Тобто середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник не є реальною і не може бути об`єктом оподаткування. Посилання апеляційного суду на лист Головного управління статистики у Чернігівській області про те, що визначення показника середньої заробітної плати в розрахунку на одного штатного працівника з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб (18 %) та військового збору (1,5 %) планом Державної служби статистики України не передбачена, не може бути взято до уваги при вирішенні спору, оскільки ці відомості стосуються методологічних положень щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об`єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників, мета яких і є встановити показник середньої заробітної плати, у тому числі для випадків застосування частини другої статті 195 СК України, але не для встановлення реальної заробітної плати, із якої мають розраховуватись податки та збори. Також варто звернути увагу на те, що за змістом пункту 4 розділу ХVI Інструкції з організації примусового виконання рішень розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих з інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості. Тобто довідка про інформацію про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості є самостійним документом, який береться до уваги при розрахунку заборгованості. З огляду на наведене колегія суддів касаційного суду вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що розрахунок заборгованості боржника ОСОБА_1 , зроблений на підставі середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості в порядку частини другої статті 196 СК України без вирахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору, неправомірним, а заборгованість підлягає перерахунку. Таким чином, касаційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги з тих підстав, що ОСОБА_1 не працював, тобто не мав реального заробітку, тому державний виконавець правомірно здійснив розрахунок виходячи із середньої заробітної плати для відповідної місцевості на час виникнення заборгованості. Клопотання адвоката Простибоженка О. С. про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду для вирішення питання про відступ від правового висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі 664/2751/16-ц (провадження 61-6274ск20), задоволенню не підлягає з огляду на таке. Ухвалу Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі 664/2751/16-ц, якою залишено без змін постанову Херсонського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, мотивовано частиною першою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Наведений порядок визначення розміру аліментів передбачений у разі отримання платником доходів, що сплачуються із доходу після утримання обов`язкових податків і зборів, однак, ОСОБА_6 таких платежів не здійснював, аліменти на утримання доньки сплачуються, виходячи з розміру середнього заробітку працівника в Олешківському районі Херсонської області. У разі, коли платник аліментів не працює, розмір щомісячних платежів встановлюється згідно з нормами статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 195 СК України, згідно з якими не передбачено зменшення суми середньомісячного заробітку у відповідній місцевості на суму видатків, що зазвичай сплачуються з фактично отриманого доходу платника, як це встановлено для платників за приписами частини першої статті 70 цього Закону. Тобто висновок, зроблений в ухвалі Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі 664/2751/16-ц (провадження 61-6274ск20), не суперечить висновку, зробленому касаційним судом у цій постанові, і підстав для відступу від нього не встановлено. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи у цій частині встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційних скарг, скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі ухвали суду першої інстанції. Детальніше за наступним посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96406795 

Виїзд одного з батьків за кордон не звільняє його від обов’язку утримувати дитину. Закон передбачає спеціальні правила стягнення аліментів у таких випадках, зокрема порядок їх оформлення та визначення заборгованості, яка може нараховуватися за весь період несплати. Розмір боргу залежить від наявних даних про доходи платника або визначається за середньою заробітною платою. Важливе значення також має підтвердження факту перебування особи за кордоном, оскільки це впливає на можливість і спосіб стягнення аліментів.

Згідно із ч.4 ст.181 СК України, у разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст.194 СК України, якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час.

Згідно із ч.1-2 ст.195 СК України, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.

Відповідно до Порядку стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про подання правової допомоги, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1203, у разі виїзду одного з батьків, який є громадянином України, для постійного проживання в іноземній державі, з якою Україна не має договору про подання правової допомоги (далі - постійне проживання за кордоном), він повинен виконати аліментні зобов'язання з утримання дитини (дітей) до досягнення нею повноліття (далі - аліментні зобов'язання), які оформляються договором між цією особою та одним з батьків, з яким залишається дитина (діти), або її опікуном, піклувальником (далі - одержувач аліментів), або договором про припинення права на аліменти для дитини (дітей) у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Якщо аліментні зобов'язання не були виконані особою, що виїжджає, стягнення аліментів провадиться за рішенням суду. З метою запобігання ухиленню батьків від утримання дітей до їх повноліття шляхом сплати аліментів особа, що виїжджає для постійного проживання за кордоном, разом із заявою про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон або оформлення відповідної сторінки у паспорті (далі - паспорт) подає до паспортної служби органу внутрішніх справ за місцем постійного проживання в Україні у разі наявності дитини (дітей), що залишається в Україні, договір про виплату аліментів або нотаріально засвідчену заяву про відсутність у одержувача аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів, або копію рішення суду про виплату аліментів. До моменту одержання паспорта зазначена особа повинна подати до відповідного органу внутрішніх справ за місцем постійного проживання в Україні документ, що підтверджує виконання аліментних зобов'язань, - нотаріально засвідчену заяву про відсутність у одержувачів аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів (якщо така заява не подавалася згідно з абзацом першим пункту 2 цього Порядку) або нотаріально засвідчену копію постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження (якщо стягнення аліментів проводилося за рішенням суду). У разі невиконання аліментних зобов'язань на момент одержання паспорта до особи, що виїжджає для постійного проживання за кордоном, застосовуються обмеження, передбачені законодавством. Особа, що виїхала за межі України для тимчасового перебування і має в Україні неповнолітню дитину (дітей), у разі порушення клопотання про залишення для постійного проживання за кордоном подає до дипломатичного представництва або консульської установи України за кордоном документи, передбачені пунктом 2 цього Порядку. У разі наявності неврегульованих аліментних зобов'язань керівник дипломатичного представництва або консульської установи України за кордоном приймає рішення про відмову в задоволенні клопотання до усунення обставин, які цьому перешкоджають.

Тут, важливо є надати докази перебування особи (боржника) за кордоном.

До прикладу, можна навести ухвалу апеляційного  суду Одеської  області  від 18.12.2014 року у справі № 785/9961/14. Суд зазначив, що відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивачка ОСОБА_5 була зобов'язана довести в судовому засіданні обставини, на які вона посилалась як на підставу позову, а саме те, що відповідач ОСОБА_3 виїхав на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу. Однак ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_5 не надала належним і допустимих доказів у підтвердженні своїх вимог. Колегія суддів вважає, що у випадку доведеності  факту виїзду відповідача ОСОБА_3 на постійне місце проживання в Іспанію, з якою Україна не має договору про правову допомогу, згідно із ч. 6 ст. 181 СК України  з відповідача за рішенням суду може бути стягнуто аліменти за весь період до досягнення дитиною повноліття. Детальніше за наступним посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/42016200 

Питання про те, як стягуються аліменти з військовослужбовців та чи входять до розрахунку бойові виплати, є дуже актуальним, особливо під час воєнного стану. Важливо розуміти, що закон не звільняє військових від обов’язку утримувати дитину: аліменти на дитину утримуються з усіх видів грошового забезпечення, включаючи оклад, надбавки та додаткові виплати. Наприклад, якщо військовослужбовець отримує основну зарплату та додаткові «бойові» виплати за участь у службі, ці суми можуть враховуватися при визначенні розміру аліментів. Тобто навіть у період служби в ЗСУ обов’язок сплачувати аліменти з військовослужбовців зберігається, а розмір виплат залежить від фактичного грошового забезпечення та норм законодавства щодо стягнення аліментів з доходів військових.

Відповідно до п.8 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 146, з військовослужбовців  Збройних  Сил   України,   інших утворених  відповідно  до  законів  України  військових формувань, Держспецзв’язку,  Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і  начальницького  складу  органів і підрозділів внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби,  співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться  з  усіх  видів  грошового забезпечення, інших виплат, установлених  законодавством,  зокрема  додаткової винагороди, яка виплачується    на   період   воєнного   стану,   крім   грошового забезпечення,  що  не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.

Так, до прикладу, можна навести рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 20 травня 2024 року у справі № 288/1034/24. Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 146 від 26 лютого 1993 року, передбачено, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом. Згідно із пунктом 1-1 постанови встановлено, що на період воєнного стану: військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони; військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань. Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується у відповідних розмірах, розмір якої залежить зокрема від безпосередньої участі у бойових діях, покладених завданнях та від іншого. Таким чином, з аналізу вказаних норм вбачається, що аліменти мають стягуватися в частці від усіх видів доходу боржника. Тому фактично, навіть до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року. Фактично Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1264 лише підтверджено необхідність стягнення аліментів з урахуванням додаткової винагороди. Раніше законодавство просто не містило норми про отримання додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану. Тому з урахуванням змін у законодавстві, законодавець лише узгодив між собою всі нормативно-правові акти. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб», на яку міститься посилання в статті 81 СК України, також передбачає пункт 1, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом. Детальніше за наступним посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119128458 

Також, важливою у даному випадку, є позиція, яка викладена у постанові Верховного Суду від 28 травня 2026 року у справі № 752/8646/25, де було зазначено, що  обґрунтовуючи позовні вимоги про зміну способу стягнення аліментів, звільнення від сплати заборгованості та зменшення розміру заборгованості, в цій справі ОСОБА_1 послався на те, що він проходить військову службу у Збройних Силах України. Його грошове забезпечення складається з основної заробітної плати та додаткових бойових виплат, які мають нестабільний та непостійний характер. Стягнення аліментів від загального доходу стало надмірним фінансовим тягарем, що ускладнює здатність належним чином виконувати свої обов`язки як військовослужбовця та батька. При цьому позивач не надав доказів погіршення свого матеріального стану, як і доказів покращення матеріального стану відповідача. За таких обставин, установивши, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про неможливість сплачувати аліменти, визначені судовим наказом № 752/26263/17, виданим 12 грудня 2017 року Голосіївським районним судом міста Києва, в цій справі суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, При цьому Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що проходження позивачем служби у Збройних Силах України не може вважатися виключною обставиною для звільнення особи від обов`язку сплати аліментів, або зміни способу стягнення аліментів. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили в оскаржуваній частині законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 127/23136/17, від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 592/10111/19, від 21 липня 2021 року у справі № 301/2115/18, від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21, від 12 квітня 2022 року у справі № 381/1553/19-ц, від 30 березня 2023 року у справі № 509/5304/20, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Доводи касаційної скарги про те, що грошове забезпечення військовослужбовців в умовах воєнного стану має особливий характер, а бойові виплати, які отримує позивач, не є постійним та регулярним джерелом доходу, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не спростовують вищенаведених висновків судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем обставин, які б свідчили про погіршення його матеріального становища. Крім того, судовим наказом № 752/26263/17, виданим 12 грудня 2017 року Голосіївським районним судом міста Києва, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дитини у частці від доходу, а не у твердій грошовій сумі, тому у разі зменшення доходів позивача відбувається пропорційне зменшення розміру аліментів. Детальніше за наступним посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137108155 

Отже, аліменти в Україні — це обов’язкові грошові виплати на утримання дитини, які мають забезпечити її харчування, розвиток і нормальні умови життя, незалежно від того, чи перебувають батьки у шлюбі та чи проживають разом. Стягнення аліментів може відбуватися як за домовленістю між батьками, так і через суд, при цьому розмір визначається індивідуально з урахуванням доходів, стану здоров’я та потреб дитини. Закон передбачає як аліменти у твердій грошовій сумі, так і у частці від доходу, а також встановлює мінімальні гарантії — не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини. Якщо платник не працює, аліменти все одно нараховуються виходячи із середньої заробітної плати. У разі несплати утворюється заборгованість по аліментах, яка може бути стягнута навіть за минулі роки разом із неустойкою (пенею за аліменти). Окремо важливо, що обов’язок сплати поширюється на всіх батьків, включно з військовослужбовцями, а аліменти з військовослужбовців можуть утримуватися з усіх видів грошового забезпечення, включно з додатковими виплатами. Загалом, система аліментів спрямована не на покарання, а на захист прав дитини та забезпечення її належного рівня життя.